У Заставні відкрили «Алею Надії» на підтримку полонених і зниклих безвісти
Війна не просто руйнує міста й долі, вона залишає після себе тишу. Найстрашнішу, найболіснішу тишу, що оселяється в серцях тих, хто чекає. Чекає щодня, щоночі, щохвилини. Чекає дзвінка, листа, новин, обіймів, голосу за спиною. Чекає повернення.Саме цій тиші у Заставні дали голос, створивши символ віри й пам’яті — «Алею Надії».
За ініціативи Михайла Турецького, жителя громади, який торік повернувся з ворожого полону, у місті кожної другої п’ятниці проходить акція на підтримку полонених і зниклих безвісти військовослужбовців. Це тиха, але промовиста форма спротиву забуттю. Це нагадування: наші Захисники не цифри у зведеннях, а живі люди, за яких щодня болить серце.
Сьогодні відбулася особлива подія — акція-перформанс «Серця, які чекають», під час якої відкрили та освятили «Алею Надії». Вона стала меморіальним простором пам’яті й віри з фотографіями зниклих безвісти та полонених Захисників громади.
Кожне обличчя на Алеї — це окрема доля. Окрема історія любові, болю, очікування. Це матері й батьки, які щодня дивляться на телефон. Дружини, які засинають із молитвою. Діти, які чекають тата, не знаючи, коли пролунає заповітне «Я вдома».
Відкриття Алеї Надії стало важливим знаком єдності громади з родинами військовополонених і зниклих безвісти. Знаком того, що їхній біль спільний, а надія не самотня. Тут немає байдужих, бо кожне серце б’ється в унісон із тими, хто чекає.
Алея Надії покликана стати місцем тиші й молитви. Місцем, де не дозволяють згаснути надії. Місцем, де кожен може подумки сказати прості, але такі важливі слова: ми пам’ятаємо, ми чекаємо, ми віримо.
Бо доки є віра — є шлях додому.
Доки є пам’ять — є надія.
Доки серця чекають — наші Захисники не зникли.
Прокоментувати:
Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі
вгору
