Міський голова

Міський голова м. Заставна

Радиш Василь Йосипович

Звіт за 2018 рік

Дошка оголошень

Погода в місті

Зараз на сайті

На сайті 185 гостей та один учасник

До дня українського кіно

Сьогодні — День українського кіно. Свято всіх, причетних до створення вітчизняного кінематографа, а також — його відданих поціновувачів.

Український кінематограф бере початок з кінця ХІХ століття, коли в 1893 році механік Одеського університету Йосип Тимченко, на три місяці раніше за Едісона та випереджаючи братів Люм’єрів на понад рік, сконструював кінознімальний та кінопроекційний апарати. У той час цей винахід вважався атракціоном — «рухомою фотографією».

По-справжньому революційними для українського кіно стали 20-30 роки ХХ століття, коли з’явилися перші фільми справжнього Майстра — Олександра Довженка. Це «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930) та інші.

Насправді День українського кіно і є датою народження самого кіномитця.

2019092414173279.jpg

Про те, як стрімко і непередбачувано розвивалося українське та світове кіномистецтво розповідають художні твори, фільми, вистави. А як з’явилося кіно на Заставнівщині, — описав Олександр Дрига, директор Центру дозвілля та відпочинку Заставнівської міської ради.

"Відповідно до історичної довідки, яку я знайшов у архіві Заставнівської кіномережі, перший публічний показ фільму у центрі нашого міста відбувся у серпні 1945 року. Кіно проектували на стіну тодішнього відділення міліції. Відомо, що зібралося дуже багато людей. Переглядали документальну стрічку на воєнну тематику — про перемогу радянських військ над фашизмом.

Згодом створили пересувну кіноустановку, яка на підводі їздила від села до села нашого району. Обслуговували її двоє людей: кіномеханік і моторист, який відповідав за подачу електроенергії та роботу електростанції.

Одні з перших кіномеханіків нашого району: Іван Колодко (1928 р.н., м.Заставна), Григорій Охрем (с.Веренчанка).

У 1954 році кіномережа починає активно розбудовуватися. На зміну директору кіно Александрівському, колишньому полковнику у відставці, приходить Григорій Осипенко. Разом із місцевим фахівцем Миколою Колібабою, майстром «золоті руки», пан Осипенко встановив стаціонарне кінообладнання по всьому району. До них долучився й електрик Іван Синюк. Саме в цей період колишню єврейську синагогу (нині тут — приміщення борцівського залу ДЮСШ) переобладнали, відкрили тут перший стаціонарний кінотеатр. Назвали за радянською звичкою — на честь діяча болгарського комуністичного руху Дімітрова.

aaa58eba85cc1925125b18a8a3270cd1.jpgu123321.jpg

І старий, і малий — кожен заставнівчанин чітко знав графік роботи кінотеатру та його репертуарний план на цілий місяць. Щонеділі о 14 годині обов’язково показували мультфільми для дітей. О 15 — казочку, о 17-19-21 — фільми для дорослих. Глядацький попит був надзвичайно великим. Щоб охопити більше людей, часто у вихідні один і той же фільм міг демонструватися одночасно в кількох місцях: у будинку культури (нинішній БДЮТ), літньому кінотеатрі та кінотеатрі Дімітрова.

Пам’ятаю, коли показували фільми «Фантомас» і «Фантомас розбушувався», творилося щось неймовірне. Вартість квитків тоді складала 35 та 45 копійок. Для дітей — 10 копійок. Для мене та моїх однолітків було справжнє свято, якщо в неділю батьки давали 30 чи 40 копійок. Адже за ці гроші ми могли сходити і на мультики, і на казочку, і ще й морозивом поласувати та випити квасу!

У 1976 році завершилося будівництво першого на Заставнівщині широкоекранного кінотеатру на 420 місць. Назвали його «Мир». Зі Львова прибув до нас випускник Львівського кінотехнікуму, справжній фахівець своєї справи, Микола Павлюк. Невдовзі він став директором кіномережі, розбудовував кіно в районі. Серед його колег такі краяни: Петро Гуменюк (с.Кадубівці), Петро Кирделюк (с.Звенячин), Василь Смук (с.Репужинці), Іван Куруляк (с.Василів), Василь Візнюк (с.Кулівці), Іван Рожко (с.Дорошівці), Іван Запаранюк та Микола Данилюк (с.Юрківці), пан Грушецький та Іван Миронюк (с.Ржавинці), Василь Думанський (с.Погорілівка), Манолій Гудима (с.Брідок), Василь Середюк (с.Чорний Потік) та багато інших.

Попит на фільми постійно зростав. Кожен житель Заставнівщини намагався подружитися з із працівниками кіно, щоб отримати такий жаданий квиток на кіносеанс. Якийсь час особливо популярними були індійські фільми: «Боббі», «Зіта і Гіта», «Слони — мої друзі», «Норовливий чоловік» та інші. Деякі глядачі замовляли квитки на всі сеанси одразу, щоб передивитися фільм повторно. Люди виходили із зали заплакані, бо фільми їх дуже зворушували, залишали незабутні враження.

Пам’ятаю, показували фільм «Танцівник диско». Одного разу, нехтуючи правилами пожежної безпеки, щоб хоч якось задовільнити потреба глядачів, директор дозволив продавати квитки без місць. Люди заповнили усі проходи, сиділи просто на підлозі, однак були щасливими. Керівництву добряче перепало від начальника пожежної охорони Степана Русаля — не зважаючи на добросусідство (пожежна частина була тоді поруч), виписали великий штраф.

Згадую усе це, ніби сон. Життя було складне. Але все одно радісне. У вихідні всі заставнівчани виходили в місто, до парку, святково вдягалися, намагалися «себе показати і на інших подивитися». І скажу чесно, мені досі бракує тих щирих, добрих, трохи наївних глядачів, які вміли так емпатично відчувати кіногероїв, проживати щоразу події разом з ними. Вірити, любити, плакати… Бо я і сам такий. Один з них. І сьогодні вірю у відродження українського кіно."

Зі святом!

23-56_1.jpgqitokKtrlOgnV.pagespeed.ce.bnh6vqk43O.jpg

Вже давно проминули дитинства роки,
вже й онуки мої підростають.

Вони дивляться нині 3D вже кіно,
а про моє чорно-біле нічого не знають.

Я дивлюсь, мов ві сні,
на великий, як море, екран,
і маленького хлопчика там споглядаю.
Зі сльозами в очах я себе впізнаю

і ще більше від цього страждаю.
Крізь роки я дивлюся на нього собі,
бачу серце маленьке й гаряче,
чорно-біле кіно дарувало надію тобі,

дарувало повагу любов і удачу.
І на фільмах таких виростали сини,
що за правду готові життя положити.
Ну а нині дивлюсь на сучасне кіно

і не знаю, повірте, не знаю, як жити.
Споглядаю я хлопчика й плачу собі,
бо ми втратили щось,
бо ми щось загубили…

Виростають сини і не знають біди.
І не знають, як ми колись жили.
Але вірю, що знову, що знову колись
наші діти повернуться у кінозали

І захочуть, щоб їм, молодим,
ми всю правду гірку розказали.
Бо кіно – це є зброя, відомо давно.
І на фільмах добра виростали країни й народи.

Хай добро переможе і нині все зло!
Й Україна моя переможе!

Олександр Дрига, директор Центру дозвілля та відпочинку Заставнівської міської ради.

 

 

Прокоментувати:

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі
вгору
Офіційне інтернет-представництво Президента України
Офіційний портал Верховної Ради України
Офіційний портал органів виконавчої влади України
Верховний Суд України офіційний веб-сайт
Чернівецька обласна рада Офіційний сайт органу місцевого самоврядування
Заставнівська районна державна адміністрація
Заставнівська центральна районна бібліотека
Газета Голос краю - Головна сторінка