Сьогодні – річниця Буковинського віча
Буковинське віче – перший крок до незалежності України
З листопада 1918 р. в Чернівцях відбулося Буковинське народне віче. Його учасники прийняли доленосне рішення про входження Північної Буковини до складу Західноукраїнської держави й заявили про своє прагнення об’єднатися з Великою Україною. Наші предки буковинці 102 роки тому першими своїм «хлопським розумом» проголосували за неподільну соборну незалежну Україну, одностайно висловили свою споконвічну мрію про «прилучення австрійської части української землі до України». До того ж це зробили цивілізовано, конституційним шляхом, відповідно до права народів на своє національно-державне самовизначення.
Нині вітаємо вас, дорогі краяни, з 102-ю річницею Буковинського віча! Нехай оце щире прагнення до волі, притаманне українцям у всі часи, і нині додає всім нам сил у боротьбі за цілісність української держави. Нехай патріотичні ідеали стануть тими провідними зорями, які освітлять нашу дорогу в майбуття, а національна ідея єднає всіх нас довкола високої мети. Рівняємося на захисників України, пам’ятаємо про славні події минулого, віримо, що прийдешні роки принесуть нам омріяний мир.
Здоров’я вам, шановні жителі Заставнівської громади! Злагоди і достатку у ваших домівках!
З повагою, голова Заставнівської міської ради Василь Радиш, відділ освіти, культури, молоді та спорту міської ради, працівники, депутати, виконавчий комітет.
Історична довідка
Буковинське Віче, на якому буковинці висловили бажання приєднатися до Великої України
3 листопада 1918 року в Чернівцях відбулося Буковинське Віче. Його результатом стало проголошення возз'єднання Буковини із Західноукраїнською Народною Республікою та подальшу Злуку з «Великою Україною». Віче також висловило протест проти спроб Румунської національної ради оголосити всю Буковину «румунською землею».
3 листопада 1918 року в Чернівцях Український крайовий комітет, як складова частина Української Національної Ради у Львові, скликав Буковинське віче. На зборах були присутні понад 10 000 осіб з усіх повітів Буковини.
На центральній площі міста перед магістратом Віче проголосило возз’єднання Буковини Північної (а саме: Кіцманський, Заставнівський, Вижницький, Вашковецький повіти, українська частина Чернівецького і Серетського повітів та переважно українські громади Сторожинецького, Радовецького та Кимполунзького повітів) із Західноукраїнською Народною Республікою та злуку з «Великою Україною».
Це була найвизначніша подія ХХ століття в житті української громади нашого краю.
Буковинське народне віче (зібрання, збори) 3 листопада 1918 року належить до найвизначніших подій в історії українського населення Буковини. У цей переломний момент багатовікової історії українців краю вирішувалася його державна приналежність, його історична доля.
Як відомо, восени 1918 р. внаслідок воєнних поразок у війні з країнами Антанти Австро-Угорщина, до складу якої входила Буковина, наближалася до свого розпаду й утворення на її території окремих національних держав. Натхненні прикладом Східної України, що проголосили у листопаді 1917 р. Українську Народну Республіку, включилися у боротьбу за свою державність і українці західноукраїнських земель. На Українській Конституанті (Установчих зборах) 18-19 жовтня 1918 р. у Львові, у якій взяли участь 22 повноважні представники від Буковини, було створено Західноукраїнську державу у складі українських територій Східної Галичини, Північної Буковини і північно-східної частини Закарпаття (спочатку як автономної, а з 1 листопада 1918 р. після взяття влади українцями у Львові – як самостійної). Там було створено Українську Національну Раду (У.Н.Р.) як вищий орган влади для всіх західноукраїнських земель, у т.ч. для Буковини.
Саме в руслі бурхливих подій національно-визвольної революції на західноукраїнських землях осені 1918 р. й відбулося знамените Народне віче 3 листопада у Чернівцях. У ньому взяло участь майже 10 тис. осіб. З огляду на значну кількість учасників, багатолюдні народні зібрання проходили на площах та в кількох публічних приміщеннях Чернівців.
Виходячи з права кожного народу на своє національне самовизначення, віче прийняло таку ухвалу: 1) м.Чернівці, українські (за урядовими переписами 1900 і 1910 рр.) повіти Заставнівський, Кіцманський, Вашковецький та Вижницький повністю, Чернівецький та Серетський − за винятком румунських громад, а також переважно українські громади Сторожинецького, Радівецького і Кимполунзького повітів творять окрему українську область; 2) у цій області найвищою визнається влада У.Н.Р. у Львові, якій пропонувалося перебрати державну владу якомога скоріше її повноважним представником у північній частині Буковини − Українським Крайовим комітетом; 3) запрошувалося усі національні меншини визначити свою чисельність (євреї визнавалися окремою нацією); 4) У.Н.Р. пропонувалося укласти конституцію, за якою законодавчі й виконавчі органи влади формувалися б пропорційно до національного складу населення на основі загального, рівного виборчого права при таємному голосуванні всіх дорослих осіб без різниці статі; 5) засуджувалося посягання румунських шовіністичних кіл на українську частину Буковини і водночас прокламувалася відсутність претензій українців на території, заселені переважно румунами, висловлювалася готовність до мирного порозуміння з Румунською національною радою Буковини.
Та кульмінаційною була остання вимога, сформульована на самому вічі його рядовими учасниками: «Віче бажає прилучення австрійської часті української землі до України!».
Рішення Буковинського народного віча стало керівництвом до дії тогочасних українських політиків краю, воно уповноважило Крайовий комітет, як складову частину У.Н.Р., негайно перебрати владу від останнього глави крайової австрійської адміністрації Йосифа Ецдорфа, що й було здійснено без застосування збройної сили, конституційним шляхом 6 листопада 1918 р. і про що складено відповідний протокол.
Ухвала віча, незважаючи на окупацію краю королівською Румунією, залишалася чинною й надалі як вагомий акт міжнародного права щодо безсумнівної легітимності входження Північної Буковини до складу ЗУНР і України.
Буковинське народне віче своїм рішенням визнало рівноправність національних меншин на території краю, чим узагальнило давні традиції міжнаціональної народної етики, традиції толерантності, взаєморозуміння, доброзичливості між людьми різних націй і конфесій, різних мов і звичаїв буковинського краю. Ця подія, як і весь історичний шлях Буковини, сформували у світової громадськості уявлення про Буковину як успішну модель міжетнічних взаємин, яка є прийнятною для всієї європейської спільноти.
Ухвала Буковинського народного віча мала не тимчасове, кон’юнктурне, а фундаментальне значення на всю подальшу перспективу й означала: буковинцям разом із усіма українцями треба жити в єдиній Соборній Україні як державний народ. Цей основоположний акт українського державотворення на буковинській землі займає гідне місце серед таких визначних документів українського державного відродження, як чотири універсали Української Центральної ради, Конституція УНР, Маніфест Української Національної Ради 18-19 жовтня 1918 р. у Львові про створення Західноукраїнської держави (згодом ЗУНР) та ін. А ці документи, як відомо, були попередниками Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р., Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р., Конституції України 28 червня 1996 р.
Пройшли десятиліття, та твердо висловлене й записане в резолюції віча жадання буковинців «Хочемо до України» надійно лягло однією з цеглин у міцну підвалину нашого спільного українського державного дому. В умовах незалежної України вдячні нащадки колишніх учасників віча щороку урочисто відзначають 3 листопада, як регіональне державне свято єднання краю зі своєю Вітчизною – Україною.
За матеріалами доктора історичних наук, проф., зав. кафедрою історії України Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича В.М. Ботушанського.
Джерело: https://sokyryanska-gromada.gov.ua/news/1572602781/
102 РОКИ ТОМУ У ЧЕРНІВЦЯХ ВІДБУЛОСЯ БУКОВИНСЬКЕ ВІЧЕ
Цього дня, у 1918 році, у Чернівцях, відбулось Буковинське віче, що прийняло рішення про входження цих територій до Західноукраїнської Народної Республіки та подальшу злуку з «Великою Україною».
Як відомо, восени 1918 року Австро-Угорщина, до складу якої входила й Буковина, внаслідок воєнних поразок у Першій світовій війні, наближалася до свого розпаду. Західні українці, натхненні прикладом Східної України, що проголосила у листопаді 1917 року Українську Народну Республіку, включилися у боротьбу за свою державність, пише Укрінформ.
18-19 жовтня 1918 року, у Львові була створена Західноукраїнська Народна Республіка у складі українських територій Східної Галичини, Північної Буковини і частини Закарпаття. Там же було створено Українську Національну Раду, як вищий орган влади для всіх західноукраїнських земель, у тому числі і для Буковини. 24 жовтня у Чернівцях створили Український Крайовий комітет, який комітет і прийняв рішення про скликання крайового віча буковинських українців.
3 листопада, в Чернівцях відбулись народні збори, у яких взяло участь майже 10 тис. осіб. З огляду на значну кількість учасників, багатолюдні народні зібрання проходили на площах та в кількох публічних приміщеннях міста. Зрештою, Віче прийняло рішення про возз’єднання Північної Буковини із Західноукраїнською Народною Республікою та злуку з «Великою Україною». Окрім того, Віче висловило протест проти спроб Румунської національної ради оголосити всю Буковину «румунською землею». Вже 6 листопада владу на території Північної Буковини перебрав Український крайовий комітет на чолі з Омеляном Поповичем.
Згодом, 22 січня 1919 року, відповідно Акту Злуки, у складі ЗУНР Буковина об’єдналася з Українською Народною Республікою. Проте, після поразки України у Польсько-українській війні буковинські землі були окуповані військами Румунії.
