29 січня – День пам’яті ГЕРОЇВ КРУТ
104 роки тому на станції Крути, що у Чернігівській області, кілька сотень українських юнаків вступили у смертельний двобій з російсько-більшовицькою ордою, яка переважала і в живій силі, і в озброєнні.«Ми у ворожому оточенні…»
Січень 2018 року. Українська Народна Республіка, що постала на руїнах Російської імперії, опинилась у смертельній небезпеці: у Києві розпочалося більшовицьке повстання, а з півночі на допомогу заколотникам поспішають російські червоноармійці. 29 січня вони вже за 130 кілометрів від Києва – неподалік залізничної станції Крути. Українське військове командування, яке очікувало основного наступу більшовиків не з боку Бахмача, а з полтавського напрямку і спрямувало туди основні сили, розгублене: боєздатної армії, яка б чинила росіянам гідний опір, немає.
Одна з тогочасних київських газет писала: «Існувати Україні як державі залишилися лічені дні: ми у ворожому оточенні – не сьогодні-завтра п’яна більшовицька солдатня буде вештатись київськими вулицями».
Учасники бою під Крутами.
І тоді на допомогу уряду УНР приходять молоді українці – студенти й гімназисти: на зборах студентів Київського університету святого Володимира створюється курінь Січових Стрільців, який на шпальтах київських газет оприлюднює звернення до українського студентства. У ньому, зокрема, було сказано: «Треба за всяку ціну спинити той похід, який може призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду. Кому, як не нам, перепинити більшовикам шлях на Київ».
«Рушниці перегрілися і перестали стріляти…»
Про події більш як столітньої давності сказано й написано багато. Але зішлемося на спогади безпосередніх учасників.
Ось що писав, згадуючи їх, київський студент Левко Лукасевич у своїй книзі «Спогади на схилку життя»: «Студентський курінь Січових Стрільців складався з добровольців – студентів вищих шкіл, які не були покликані під час війни на військову службу з огляду на молодий вік чи поганий стан здоров’я, з учнів вищих класів українських гімназій, невеликої кількості вояків Першої юнацької школи кільканадцяти слухачів школи військових лікарських помічників, які, не роздумуючи про долю своїх родин, вступили до Студентського куреня. Після короткого поспішного курсу муштри ми вирушили на Чернігівщину, проти більшовиків, що наступали.
День 29 січня 1918 року видався похмурий і неспокійний. Маючи сили, що переважали, їхня лінія виходила далі поза нашу з наміром нас оточити, проти чого ставили спротив наші юнаки на лівому й правому крилі. Від дев’ятої години ранку ворог почав обстрілювати наші позиції сильним рушничним вогнем. Потім розпочав артилерійську підготовку, яка тривала майже до кінця бою. Ворог постійно обстрілював нас…
Це був дуже тяжкий відступ. Набоїв ставало щораз менше. У багатьох наших стрільців рушниці перегрілися і перестали стріляти. Вони, як і менш досвідчені стрільці, віддавали набої кращим стрільцям, а самі вдягали на рушницю багнет, як єдину останню зброю, і понуро відступали під кулями ворога, що наступав зі всіх сторін».
Тіла загиблих студентів і гімназистів з-під Крут були перевезені до Києва, де 19 березня 1918 року урочисто поховали на Аскольдовій могилі. Участь у траурному мітингу на Аскольдовій могилі взяли державні й політичні діячі УНР, представники інтелігенції.
Ось як написав у ті дні поет Павло Тичина:
На Аскольдовій могилі
Поховали їх –
Тридцять мучнів-українців,
Славних молодих…
На Аскольдовій могилі
Український цвіт!
Тож нині вшановуємо пам'ять героїв,
які полягли під Крутами в бою за майбутнє України.
Прокоментувати:
Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі
вгору
