День пам'яті жертв Голодоморів

Запалімо сьогодні свічку за кожну дитину, жінку, чоловіка, кожну літню людину, якій не вистачило скибки хліба для того, щоб вижити в жорстоких нелюдських умовах ворожого комуністичного режиму.
Свічки, запалені сьогодні, будуть нагадувати світу про наше сумне минуле. Також свічки в наших домівках стануть символом віри у перемогу світла над темрявою і добра над злом. Мужня українська нація переможе окупантів!
Наша пам’ять про жертв Голодомору буде вічною...
Сьогодні, 26 листопада 2022 року, о 16:00, — загальнонаціональна хвилина мовчання. Де б ти не був — на війні чи вдома — вшануй пам'ять жертв Голодомору, запали свічку пам'яті!
ГОЛОСИ
Не потрібні промови, школярська бездумна покора,
хай лишаються теплими дні, а слова – запальними.
Визнавай своїх мертвих,
мирися із ними.
“Я ненавиджу всі плачі і усю офіційну муть.
Було це чи не було – та сто літ тому..
а чи сімдесят? чи за як там його.. Хрущова?
І не тільки у нас таке відбувалось, що ви…
Краще скажіть…погода стоїть собача.
Можна піти і усього цього не бачити?”
“Майкл у Торонто в ансамблі пісні і танцю.
Ми не хотіли, діду, та якось сталося.
Ми ваші квіти, бабо, ще кращі вишили..
вижили”.
Визнавай своїх мертвих – їх гордість, надію і відчай,
зустрічаються смерть із життям, і так дивляться жадібно,
хай їх бачать живі, хай свічки їм принаймні засвічують,
із любов’ю – без жалості.
“Нічого не викидаю, потворна звичка, –
сміється нервово, – ніяк я її не вичавлю.
Позаторішній пліснявіє і вчорашній.
Будь ласка, а можна про це не думати…це так страшно.
Як бабця покійна… уміла прикольно... лиштвою.
Ідіть собі, я не хочу про це – залиште мене!”
“Нашій землі не вперше вкриватись вирвами.
Ігор поранений був, помирав – та вибрався.
Кульгає трохи, женився, відкрив кав’ярню.
Він не помер, і я не…”
Тільки хмаркою білою лине у темряву видих.
У очах відбивається полум’я біле – і небо.
Ми, приймаючи мертвих, стаємо насправді живими,
за них і за себе.
Юлія Баткіліна
* * * * * * *
приходьте додому вечеряти, сестри й брати.
у вікнах холодних сьогодні горять свічки.
щоб легше було вам дорогу знайти —
зі стиглого жита вінки.
пускається дощ, оплакує горе земне.
відбиток од свічки на мокрому склі,
молитися кличе мене.
розпалюю дрова в печі, щоб зігрітись змогли.
і білий рушник укриває прибраний стіл.
цей вогник од свічки — поборник імли,
помітно його звідусіль.
ім‘я за ім’ям називаю до ночі лицем.
до хліба святого — вологої солі з очей.
знайшлися б слова прокричати про це...
так пам’ять у вікнах пече.
слова розгубились, пропали у темній імлі.
пускається дощ, щоб стишити горе земне.
відбиток вогню на віконному склі,
молитися кличе мене.
Марко Терен
Прокоментувати:
Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі
вгору