Марія Громко: любов до Батьківщини крізь роки і кордони
У 1953 році в простій заставнівській родині народилася чудова дівчинка, якій дали ім’я Марійка. Вона зростала розумною й допитливою, захоплювалася читанням казок, віршів та оповідань. Ще з дитинства вона мала тонке поетичне чуття, уважно вслухалася в ритм і мелодику слова, помічала красу природи й людських почуттів.
Після закінчення школи Марійка почала писати власні вірші. Її перші поетичні спроби були надруковані в районній газеті «Прапор Перемоги». Вона невпинно працювала над собою, шліфувала майстерність, і незабаром її твори з’явилися й в обласних виданнях. Її талант був помічений і високо оцінений літературною спільнотою.
Проте доля розпорядилася так, що більшу частину життя Марійці довелося провести далеко від рідного дому й України. Та попри все, вона ніколи не забувала про свою Батьківщину. Любов до рідного краю, туга за ним, спогади про дитинство та молодість стали головними мотивами її поезії. Її вірші – це живий відгук душі, сповненої тепла, ніжності та щирості.
Життя йшло своїм шляхом: Марійка вийшла заміж і народила трьох дітей. Донька Світлана нині проживає в США, Ірина – в Італії, а син Ігор мешкав на Буковині, у Глибоцькій громаді. Діти завжди пишалися своєю матір’ю, її силою духу та літературним талантом.
Згодом Марійка тяжко захворіла, і її життя передчасно обірвалося. Але навіть у найважчі хвилини вона не припиняла писати, знаходячи розраду у віршах. Її поетичне слово було джерелом натхнення для багатьох, хто мав нагоду ознайомитися з її творчістю.
У 2022 році її син Ігор героїчно загинув, захищаючи Україну від російських окупантів. Його подвиг став ще одним болючим випробуванням для родини. На гранітному пам’ятнику Героя викарбувані слова з вірша його матері – як символ незламності духу, любові до України та самопожертви в ім’я її майбутнього.
Щоб вшанувати пам’ять матері, доньки Ірина та Світлана здійснили її заповітну мрію – у американському видавництві побачила світ перша й остання збірка поезій Марії Громко під назвою «Передчуття осені». До неї увійшли найкращі твори, написані в різні періоди її життя.
Світла пам’ять про Марію Громко житиме в її віршах, які вона залишила нам у спадок, і в любові до рідного краю, що пронизує кожен її рядок. Її творчість назавжди залишиться джерелом натхнення для всіх, хто цінує справжнє поетичне слово.
МІСТО У ДОЩІ
Я покидала місто у дощі,
Я залишала твої вірні руки,
Непрохана сльоза застигла на щоці,
І серце защеміло від розлуки.
Розтанули туманно обриси землі,
І світ не світ, а біле покривало,
Прозорістю високість заспівала,
І сонце задрімало на крилі.
І я немов маленьке журавля,
В стрімкому і невпинному летінні…
А там, внизу, залишилась земля,
І осені коричневе цвітіння.
Марія Громко
СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ ПОЕТЕСИ М. ГРОМКО
Я гортаю пожовклі сторінки
Та читаю чудові вірші
Дуже сильної, гарної жінки
І так важко чомусь на душі
Дуже боляче знати і чути
Що її вже нема серед нас
І шепочуть тугою листочки
Що не час було їй, ще не час
І дивлюся я мов на долоні
Простяглася дорога життя
Затремтіли від болю аж скроні
Ось обрив, а ось небуття
Ні, так важко, так важко читати
Ці наповнені болем вірші
Ну чому ми не вмієм літати?
Як птахи, як ось ті журавлі
Ми б полинули піснею в небо
Ми б змахнули небесним крилом
Щоб зробити усе так,як треба
Щоб добро розділити із злом
Все пройде, промине...
Струть роки і години
Біль і трепіт весь наш на душі
Лиш залишаться вірші людини
Що лишили свій слід на землі.
Олександр Дрига
Матеріал підготував Олександр Дрига.