Добра справа на знак пам’яті про Захисника Владислава Колодрівського
Іноді пам’ять про Героя говорить не словами, а вчинками. Саме таким вчинком стала добра справа Колодрівської Петруні Петрівни жительки Заставни, бабусі загиблого Захисника України Владислава Колодрівського.
За власні кошти пані Петруня придбала бруківку для доріжок Заставнівського ліцею, а також щебінь для під’їзної дороги до міського кладовища. Це внесок не лише у благоустрій міста, а й у збереження пам’яті про молодого Героя.
Владислав був випускником Заставнівського ліцею. Саме тут він ріс і дорослішав, бігав коридорами школи, сміявся з друзями, мріяв про життя, яке лише починалося. Саме тут формувався його характер: сильний, щирий, справедливий і безстрашний. І саме сюди бабуся вирішила повернути частинку тепла свого онука — у стіни рідної школи.
Владислав мав право залишитися вдома. Хвороба, втрата найрідніших, відповідальність за стареньку бабусю - усе це могло стати підставою не брати до рук зброю. Та він обрав інше. Для нього захист Батьківщини був не обов’язком за наказом, а покликом серця.
У 2022 році Владислав сам прийшов до центру комплектування, чітко визначивши свій шлях: снайпер і лише десантно-штурмові війська. Після проходження підготовки він служив у складі 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади — одного з найбоєздатніших підрозділів Збройних Сил України. Побратими звали його «Зевс» і це ім’я він носив гідно.
3 лютого 2023 року війна безжально обірвала життя молодого, світлого хлопця, сповненого мрій, віри й надій. Владислав загинув від ворожого удару під час виконання бойового завдання у селі Червонопопівка на Луганщині.
А потім настав той день, коли Владислав повертався додому востаннє «на щиті». Уздовж усієї дороги стояли люди. На колінах. Зі сльозами. З молитвами. Ціле місто схилилося перед її хлопчиком.
«Я безмежно вдячна кожному, хто вийшов тоді провести мого онука в останню дорогу. Саме в ту мить у мене з’явилося бажання зробити щось добре для міста — на пам’ять про Влада», ділиться Петруня Петрівна.
Міський голова Василь Радиш і директор Заставнівського ліцею Юрій Галяра низько вклонилися Петруні Петрівні, дякуючи за її силу, за її любов, за те, що навіть у такому горі вона знайшла в собі світло, щоб дарувати його іншим.
Петруне Петрівно, ми схиляємо голови перед Вашою силою. Перед Вашим болем, який став любов’ю. Перед Вашим серцем, яке не зламалося, а стало ще більшим. Ви не просто поклали бруківку. Ви поклали пам’ять.Тепер, коли діти йтимуть до школи цими доріжками, вони йтимуть слідами Героя.
Слава Україні!
Героям слава!
А тобі, Владе,- низький уклін від усього міста, яке ти захистив своїм життям.
